Як допомогти дитині відпустити маму без істерик та підкупу

Для матері чути розпачливий крик власної дитини – це одне із найважчих випробувань. Однак важливо розуміти, що за цим криком часто стоять закономірні вікові зміни. У віці 6–7 років дитина переживає нову кризу, яка викликана зміною ролі дитини (дітей готують до школи і нерідко звучить фраза «не будеш цього вміти, то в школі…» або «не можна так робити, бо як підеш у школу,…») та переживанням стресу перед невідомим майбутнім, якою у цьому випадку може бути школа. Дитину розхитує сепараційна тривога. Водночас із цією тривогою зростає і соціальна винахідливість дитини. У віці 6 років дитина має достатньо досвіду, щоб помічати «слабкі місця» і несвідомо використовувати їх для своєї мети. У ситуації, коли дитина починає лякатися школи, вона несвідомо може вдаватися до дій, які, в її дитячій уяві, можуть перешкоджати наступному етапові: переходу до школи. Важко зрозуміти усі деталі ситуації, розуміючи лише стан мами, але можна спробувати наступні дії для того, аби помітити, чи відбуватимуться зміни у поведінці та емоційному стані дитини.

Коли дитина перебуває в емоційному стані та обіцяє, що не буде плакати, якщо мама натомість купить їй щось, то цей алгоритм може не спрацювати. Емоції не можливо купити, а простими словами, дитина не вміє їх регулювати, вона не може заспокоїтися, коли тривожиться чи боїться. Більше того, якщо розставання з мамою є складним моментом, якщо дитина переживає страх, то обіцянка іграшки не заспокоїть. Дитина хоче іграшку, але заспокоїти себе не може і цим самим підсилює власну істерику, бо не може ні виконати обіцянку, ні отримати бажане. Замість купівлі чогось, запропонуйте дитині спільне проведення часу за читанням книги чи грою. Обіцянку, пам’ятайте, треба виконувати!

Паралельно з відмовою від підкупів важливо змінити сам момент розставання. Істерика триває 2-3 хвилини. Вона є інтенсивною, але не вічною, тому коли глядач зникає (у цьому випадку мама), дитина перемикається. Чим довше ви стоїте і вмовляєте, тим більше дитина себе емоційно розгойдує. Вигадайте ритуал прощання, наприклад, поцілунок у долоньку чи якийсь жест, який дитина «зберігатиме» весь день. Але після цього відразу йдіть і не слухайте. Найкраще передавати дитину «із рук в руки», коли її забирає вихователька. Не озирайтеся і не повертайтеся, коли почули плач. Це не робить вас жорстокою мамою, це дозволяє дитині швидше переключитися. Можете за спільною домовленістю запитати повідомленням у виховательки, як почувається ваша дитина, коли ви пішли. Скоріше всього, вона перефокусується, як тільки ви зникнете із її поля зору.

Ваша впевненість має стати для дитини орієнтиром, адже вона є вашим гарним “сканером”. Із самого народження, дитина спостерігає за емоціями та їх вираженням мамою. Ще коли вона не вміє говорити, вона починає формувати свою базу знань маминих емоцій. Тому дитина добре знає маму і її «слабкі сторони». Якщо мама хвилюється через школу (зміна місця, можливість дитини адаптуватися, де взяти час на уроки, тощо) або не хоче залишати дитину в садочку, але треба йти на роботу, а вона викликає неприємні емоції, то дитина це «зчитає» і почне переживати садочок як місце, де мамі стає боляче і несвідомо буде відтягувати цей момент, «рятуючи таким чином маму». Тому завдання мами – демонструвати спокійну впевненість, що садочок – це безпечно, а школа – це цікаво, хоч і поки невідомо.

Важливо формувати у дитини позитивний образ школи, не вдаючись до залякувань як способу мотивувати до роботи та навчання. У віці 6 років дитина повністю готова говорити про свої почуття та емоції. Малюйте разом із дитиною школу, читайте книжечки, де герої ходили до школи. Не коментуйте, що хвилюєтеся, як дитина буде у школі, а хваліть і підкреслюйте, що вона уже доросла і впорається, а ви нею пишаєтеся.

Для підтримки зв’язку протягом дня можна використати «якір»:

дайте дитині з собою у садочок якусь вашу річ, наприклад, хустинку, яка пахне мамою, чи маленький камінчик, який ви разом обрали під час відпочинку. Скажіть дитині, що цей предмет буде у її кишеньці і коли їй стане сумно, вона може стиснути той предмет, і так ви їй передасте важливе повідомлення, що ви її сильно любите.

Однак, якщо істерики тривають понад 3 роки перебування у садочку і супроводжуються порушенням сну чи апетиту, важливо звернутися до фахівця, який виключить неврологічні причини або виявить глибинні страхи дитини. Можливо, дитина пережила якусь складну емоцію у садочку чи стала свідком чогось, що тепер її бентежить.

Часто така поведінка дитини – це перевірка батьків на стійкість їхніх кордонів. Батькам важливо бути люблячими, але непохитними. Ви не покидаєте дитину, ви даєте їй простір для розвитку.