Як спілкуватися з людьми, які мають інвалідність?

Люди з інвалідністю завжди були невід’ємною частиною нашого соціуму. А в час війни, що триває в Україні, їхня кількість лише збільшується. Адже наслідки травм, які отримують як військові, так і цивільні, можуть залишатися на все життя. Це значить, що людей з різними формами інвалідності, в оточенні кожного українця стає дедалі більше.

Платформа Resilience.help розповідає, як краще звертатися, щоб не образити людину з інвалідністю, як підтримувати розмову та чи варто проявляти жалість.

Матеріал підготовлено у відповідь на запит із форми зворотного зв’язку.

Спочатку людина, потім – її риси: як називати людей з інвалідністю?

Єдиним прийнятним варіантом сьогодні є термін «людина з інвалідністю», але не «інвалід». У сучасному світі таке висловлювання є образливим та проявляє зневагу.

Виражаючись так, людина навішує на іншого ярлик. Утім, інвалідність – це лише окрема ознака. Маючи її, людина може бути водночас гарним/ою сім’янином/кою, професіоналом/кою своєї справи тощо. Це, першочергово, людина – зі своїми досягненнями, талантами, вміннями, чеснотами.

Саме тому важливо дотримуватися принципу «person first language» – спочатку людина, а лише потім її риси. Відтак, правильно казати: людина з ДЦП, людина з ампутацією, людина з порушенням слуху, людина з ментальними порушеннями.

Раніше було поширене також визначення «обмежені можливості». Нині ж воно вважається некоректним, адже обмежені можливості є у кожного з нас. Чи можете ви перепливти море? Чи здатні пробігти 100 кілометрів без зупинки? А, може, ладні стрибнути на висоту в 10 метрів? Ні? Тоді ви теж маєте обмежені можливості!

Ще один неприйнятний термін – «особливі потреби». Кожна людина має свої особливі потреби. Хтось може активно працювати лише вранці, а в когось працездатність прокидається ввечері. Комусь зручно читати з екрана, а комусь потрібна друкована книга. Хтось відпочиває в тиші, а іншому – вкрай необхідна фонова музика. Люди з інвалідністю мають такі ж потреби, як всі інші – працювати, навчатися, пересуватися, комунікувати. Просто для цього їм можуть знадобитися додаткові умови.

Терміни «неповносправний» та «недієздатний» інколи трапляються в окремих юридичних документах, однак на сьогодні вважаються неприйнятними, коли мова йде про людей з інвалідністю. А такі слова як «неповноцінний», «каліка», «візочник», «відсталий», «хворий», «даун», «сліпий» і взагалі є грубими та образливими.

Варто також уникати евфемізмів або так званих маскувальних слів. Це коли людей з розладом аутистичного спектра називають «Людьми дощу», а людей з синдромом Дауна – «Сонячними людьми». Завжди послуговуйтеся коректною термінологією.

Чи доцільно проявляти жалість до людей з інвалідністю?

Насправді – ні! Звісно, прояви емпатії та співчуття до людей з інвалідністю – це природна реакція. Але жалість часто сприймається як зверхність і сприйняття людини як слабкої або нещасної. Інвалідність не означає, що людина не може жити повноцінним та активним життям.

Краще висловність свою підтримку в інший спосіб. Наприклад, щиро порадійте її успіхам, визнайте її досягнення, зверніть увагу на здібності. Але водночас не називайте «подвигом» те, що людина працює, подорожує, виховує дітей, має хобі.

Стереотипно й вважати, що людина з інвалідністю завжди потребує практичної допомоги. Тож, не варто бути нав’язливими. Спочатку поцікавтеся, чи потрібна ваша допомога, і лише після схвальної відповіді, можете діяти. Якщо ж отримали відмову – поважайте цей вибір.

Як поводитися з людиною, яка має інвалідність?

Уникайте пильних поглядів. Не варто розглядати людину, яка має явну ваду, протез, перебуває на кріслі колісному. Але й ігноруйте таку людину, вдаючи ніби її узагалі немає поруч, неприпустимо. Усі ці дії змусять людину з інвалідністю почуватися принижено та некомфортно. Тож, поводьтеся звично та природно, не акцентуючи свою увагу на інвалідності.

Під час знайомства або зустрічі привітайтеся та усміхніться. Також варто потиснути руку – навіть, якщо людині важко рухати кінцівкою або вона носить протез.

Якщо маєте запитання – звертайтеся безпосередньо до людини, а не до її супроводжуючого. Дивіться в очі. Якщо у цьому є потреба – присядьте, щоб бути на одному рівні.

Під час спілкування не варто фокусувати увагу на інвалідності та зводити усю розмову лише до цього. Краще дивіться на людину як на особистість та занурюйтеся в тему, яку обговорюєте.

Якщо людині з інвалідністю потрібно більше часу, щоб виконати те чи те завдання, не поспішайте – проявіть терпіння та розуміння.

Стереотип про те, що люди з психічними розладами завжди поводяться агресивно, хибний. Якщо така людина почувається комфортно, її поведінка буде спокійною та доброзичливою. Так, через особливості стану деякі люди можуть неконтрольовано вигукувати слова, здійснювати різкі рухи чи поводитися незвично. У таких випадках не варто дратуватися чи робити зауваження. Якщо вам некомфортно – просто відійдіть.