Чому діти з РАС сприймають реальність інакше?

14.03.2026

Ми звикли думати, що у нас п'ять чуттів. Насправді їх вісім. І для дитини з розладом аутичного спектру (РАС) або розладом сенсорної обробки кожен день є справжнім викликом, бо керувати цим складним «оркестром» власних відчуттів їм складніше, ніж решті дітей.

Кожен момент нашого життя супроводжується мультисенсорними відчуттями. Коли ми просто перебуваємо, наприклад, у своїй кімнаті, наш мозок одночасно обробляє зорову, звукову інформацію, ми стоїмо ногами на підлозі, а отже «тиснемо» на неї з певною силою, про яку не думаємо у момент часу.

Зараз ми детальніше розглянемо на тактильній системі, адже дотик є найпершою і найбільшою системою, яка починає розвиватися ще в утробі матері. Мова йде не тільки про шкіру, але й слизові оболонки рота, горла і навіть слухові канали. Рецептори відловлюють різні відчуття від дотиків та передають їх до мозку. Сенсорні сигнали по двох окремих шляхах у нервовій системі проходять і потрапляють до мозку. Будь-яке «викривлення» сигналу в цій мережі призводить до того, що дитина бачить світ іншим: інколи це просто недостатньо яскравий світ, а інколи – це світ, сповнений небезпеки.

Важливо зауважити, що кожна дитина з тактильними особливостями є індивідуальною. Деякі діти чутливі до одних типів дотику, але нечутливі до інших. Бувають діти зі змішаною реакцією, або реакцією, яка є нестабільною і може змінюватися щодня, наприклад, вчора подобалося, а сьогодні викликає неприємне відчуття. Такі поведінкові реакції можуть виглядати ситуативними, але якщо проаналізувати їх уважніше та детальніше, то стають помітними поведінкові патерни.

Як дитина із РАС може проявляти власну чутливість:

1. Гіперчутливість (надмірна чутливість)

2. Гіпочутливість (недостатня чутливість)

Чому виникають труднощі?

Є дві категорії дотику, які проходять від тактильних рецепторів до мозку різними пучками нервових клітин. Один тип дотику дозволяє нам розрізняти на дотик поверхні, визначаючи різницю між маркером та олівцем, які треба витягти з наплічника. А інший тип дотику – захисний, це коли ми автоматично забираємо руку від гарячого предмета, бо можемо попектися.

Якщо ми закриємо очі і сконцентруємося на дотикові до поверхні нашого тіла, то найпевніше ідентифікуємо конкретну частину тіла, до якої доторкнулися. Таким чином ми визначаємо ступінь безпеки чи небезпеки від взаємодії з чимось (кимось): ми зупиняємо таку взаємодію чи навпаки відчуваємо приємність. У дітей із РАС часто спостерігається відсутність відчуття локалізації дотику, вони відчувають, що здійснюється доторк, але не ідентифікують конкретного місця. Тож дитина перебуває у стані пильності щоразу, коли потрапляє в середовище, де з нею може відчуватися фізична взаємодія: майданчик, громадський транспорт, тощо. Не можливість визначити ступінь безпеки/небезпеки призводить до того, що дитина вдається до тактильного захисту від усіх об’єктів, які потенційно можуть на них впливати.

Звісно, що діти можуть реагувати на дотики по-своєму і це не є ймовірною ознакою особливості розвитку дитини.

Чек-лист для батьків: на що звернути увагу?

Що робити далі?

Розуміння – це перший важливий крок. Замість того, щоб сприймати таку поведінку дитини як вередування, батьки повинні спостерігати, чи немає у дитини неврологічної особливості. Поступово привчаючи дитину до дотиків або навчаючи дитину десенсибілізації, батьки допомагають дитині відчути себе та навчитися почуватися у безпеці в цьому великому мультисенсорному світі.

Якщо з гіперчутливими дітьми важливо використовувати вправи на десенсибілізацію тобто навчати мозок дитини, що дотик не є загрозою, то з гіпочутливими дітьми важливо навчити мозок отримувати інтенсивні відчуття, яких їхньому мозку не вистачає.

1. Для гіперчутливих дітей.

1. Наповніть великий пластиковий контейнер крупами, фракцію яких дитина може терпіти (наприклад, сухий рис або квасоля). Спочатку запропонуйте за допомогою ложки знайти там заховану іграшку, потім попросіть дитину зробити це кінчиками пальців, а лише згодом занурюючи всю кисть.

2. Використовуйте важку ковдру або щільно загорніть дитину в еластичну тканину. Глибокий тиск часто допомагає «вимкнути» дратівливі відчуття від легких дотиків. Це допомагає нервовій системі заспокоїтися.

3. Дайте дитині помалювати піною для гоління на склі. Якщо дитина боїться торкатися її руками, дайте їй пензлик або паличку. Поступово переходьте до малювання пальцями.

4. Покладіть дитину між двома м'якими подушками («шматочками хліба») і обережно натисніть зверху, ніби дитина – це бутерброд. Глибокий рівномірний тиск знижує тактильну тривожність.

2. Для гіпочутливих дітей.

1. Створіть доріжку з різних текстур: колючий килимок, камінці, штучна трава, мішечки з крупою, м’яке хутро. Нехай дитина ходить по ній босоніж.

2. Дозволяйте дитині допомагати вам пересувати невеликі коробки, нести повний рюкзак або важку пляшку з водою. Це дає сильний сигнал суглобам і м'язам, що заспокоює дитину, яка «не відчуває» свого тіла.

3. Використовуйте ручні масажери або вібруючі зубні щітки. Для дитини, яка ігнорує слабкі стимули, вібрація є чудовим способом відчути межі свого тіла.

4. Запропонуйте погратися з кубиками льоду в теплій воді. Контраст температур допомагає «розбудити» тактильні рецептори.

Кожна дитина унікальна, і знайти правильний підхід до її відчуттів буває непросто. Маєте власну історію чи сумніви? Пишіть нам у рубрику «Запитай — дізнайся — дій», і ми допоможемо розібратися у складних ситуаціях разом.