Дозвольте дітям бавитися. Чому діти повинні гратися і як це впливає на них?

28.02.2025

Діти через гру пізнають себе та світ навколо. Це не просто забавка, а цілісне заняття, яке формує основи мислення, взаємодії з іншими і навіть емоційну зрілість.

Платформа Resilience.help та психологиня Наталя Фельбаба розповідають, чому важливо спонукати дітей до гри.

Гра – провідна діяльність дитини

До 8 – 9 років гра повинна залишатися провідною діяльністю дитини, каже психологиня Наталія Фельбаба. Для дошкільнят та школярів молодшої школи гра – це основний спосіб досліджувати світ, знайомитися з собою та пізнавати взаємодії з людьми. Саме через гру діти ніби інтегрують цей зовнішній світ в себе, підкреслює фахівчиня.

«Дитина починає гратися з народження. Гра для неї – це комунікація з іншими дорослими. Наприклад, коли ми починаємо з дитиною гратися в «ку-ку», ховатися, то малеча починає посміхатися. Це, фактично, і дозволяє нам з дитиною комунікувати», – пояснює психологиня.

За її словами, дитина поки не вміє раціонально осмислювати інформацію, співставляти факти чи аналізувати їх. Натомість малюки живуть у фантазійному світі, казковому. І власне гра допомагає дитині зробити доступний для неї аналіз дійсності.

«Важливо, щоб дитина потрапляла в середовище, де є якісь речі, які вона може досліджувати сама. Дивитися, як воно падає, як ложка стукає об каструльку, коли мама готує…Або просто гратися на вулиці камінчиками, паличками, або в пісочниці щось пересипати. Досліджувати, що відбувається з предметами у різних умовах», – додає Наталія.

Натомість гра на ґаджетах – не є справжньою грою, підкреслює психологиня. Телефон чи комп’ютер не задовольняють потребу дитини у дослідженні, не пояснюють, яким є справжній світ. Особливо важливою потреба розуміння яким є світ є у наймолодшому віці, тож якщо тоді дитина отримає постійний доступ до ґаджетів, це може негативно вплинути на її розвиток, додає Наталія Фельбаба.

«У перші роки життя, до семи – восьми років особливо, дуже важливо для дитини є певний фізичний розвиток і розуміння, як будується комунікація з дорослими, опрацювання певних своїх емоційних потреб, розуміння, як управляти цими емоціями, проживати фрустрацію, сумувати, розчаровуватися, навчитися злитися, витримувати тривогу… Якось із цим справлятися і одночасно навчитися керувати своїм тілом», – наголошує психологиня.

Звісно, повністю виключити гаджети із життя дитини не вдасться, адже сучасний світ занадто діджиталізований і глобалізований. Але встановити розумні ліміти для користування – необхідно.

Як і скільки гратися?

До певного віку дитині майже не буде цікавою спільна гра з іншими малюками. До двох – трьох років, а інколи й довше дитина може бути автономною у своїх іграх, гратися сама чи поруч з кимось. Уже в три-чотири роки діти розвивають навички рольової гри: починають роздавати ролі, гратися в когось і з кимось, пояснює Наталія Фельбаба.

Крім того, дитина може гратися з дорослими. У цьому випадку батьки можуть направляти малюка, пояснювати правила, Утім, не варто повністю заміщувати вільну гру, коли дитина самостійно вирішує у що гратися, на те, що пропонують дорослі. Як і не варто очікувати, що дитина гратиметься самостійно тривалий час. Деякі діти можуть самостійно бавитися протягом 10 – 15 хвилин, а далі потребувати компанії для веселощів.

«Не буває забагато часу для гри, втім, буває замало, тому що люди надто занурюються у побут, домашні справи. І тому дуже важливо батькам виділяти час на гру. Казати: "Зараз у тебе просто вільний час. Роби, що хочеш". І дитина якийсь час може ходити і нудитися. Але через якісь 10, 15, 20 хвилин, інколи довше, настане тиша і дитина почне чимось займатися», – пояснює психологиня.

Важливо створити своєрідну бульбашку, у якій дитина самостійно вирішуватиме, що робити, і як гратися, каже Наталія. Це потребує довіри від батьків, хоч для деяких це буде занадто складно через високий рівень тривожності, що з малюком чи середовищем може щось статися, тому безпечне облаштування простору допомагає частково знизити напругу дорослих в цих місцях.

Одна із засновниць дитячої ігоргової терапії Вірджинія Екслайн помічала, що в кінці ігрової терапії діти починали брати відповідальність за те, що відбувається у кімнаті. Діти, яким спочатку дозволяли вільну гру, пізніше самі прибирали свої іграшки – хоч спочатку могли зробити величезний хаос, каже Наталія Фельбаба.

«Ми навіть бачили, коли на початку повномасштабної війни, діти гралися, як тільки їм видавалась змога і вони відчували безпеку.. Як тільки вони відчували, що дорослі так трошки видихнули, вони починали гратися. Тобто в них була потреба почати програвати те, що відбувається, або щоб опинитись в бульбашці гри, яка відокремлює від небезпечного світу», – каже Наталія Фельбаба.

Як батькам реагувати на жорстокі ігри, в які грає дитина

Гра – це своєрідна бульбашка, де дитина може висловити свої емоції та почуття. А ще – завдяки іграшкам програти конфлікти чи суперечки, каже Наталія Фельбаба. Так, якщо у садочку трапилася якась ситуація, коли дитину образили чи вона сама образила когось, то це може вплинути на те, як вона взаємодіє із іграшками, скидаючи напругу. У реальне життя малеча піде вже без тих емоцій, які її супроводжували, додає психологиня.

«Дуже важливо створювати такі простори дорослим, щоб дитина могла погратися. І не втручатися, тому що інколи батьки можуть дуже хвилюватися, коли бачать якусь форму гри дитини, особливо, якщо вона має дуже багато фрустрації, надлишок енергії, багато напруги, яку вона вивільняє в формі агресії. Дитина починає агресивно гратися, її іграшки ламаються, вона програє аварії, дитина відкручує голови лялькам. Зрозуміло, що батьки лякаються такої поведінки», – каже Наталія Фельбаба.

Зазвичай у такому випадку дитина не переносить агресію у грі у реальне життя, каже психологиня. Якщо ж батьки все одно занепокоєні станом дитини, то варто звернутися до спеціалістів.

«Інколи у грі дитина справді скидає напругу. А іноді – це сигнал, що дитина зіштовхнулася із чимось надмірно важким. Якщо дитина грає в одну і ту ж ситуацію тривалий час, то це може свідчити про те, що вона спричиняє на малюка надмірний тиск і ще триває», – додає Наталія.

Крім того, діти можуть грати «у війну», опрацьовуючи реальність таким способом, каже психологиня. За її словами, діти завжди граються «у війну», особливо під час війни, адже це допомагає дітям зберегти себе.

Як ігри впливають на те, якими виростають дорослі

Дорослі, які пригадують ігри з батьками чи однолітками, здобули у дитинстві досвід, який підтримуватиме їх протягом всього життя, каже Наталія Фельбаба, пригадуючи випадки з власної практики з дорослими клієнтами. А ті, з ким проводили мало часу у грі, дуже сумують за цим. Вони горюють, адже не мали контакту з друзями й батьками у такий спосіб.

«А з іншого боку, якщо ми самі вміємо гратися, то це буде контакт з собою. Ми тоді розвиваємо свою креативність, ми тоді ініціативні, стаємо впевнені в собі», – каже психологиня.