Коли потрібна допомога психолога або ознаки, що вказують на необхідність першої психологічної допомоги

У кризовій ситуації не кожна людина потребує або готова прийняти допомогу. Проте вміння розпізнати, хто саме переживає гострий стрес і потребує підтримки, є ключовим для своєчасного та ефективного втручання.

Перша психологічна допомога (ППД) — це не терапія, а набір людяних та практичних дій для підтримки тих, хто щойно пережив травматичну подію.

Розуміння ознак дистресу допоможе вам зрозуміти, коли ваші дії можуть бути найбільш доречними та корисними.

Експерти виділяють кілька груп реакцій, які можуть сигналізувати про те, що людина потребує негайної психологічної підтримки. Вони проявляються на емоційному, когнітивному, фізичному та поведінковому рівнях.

Специфічні вегетативні реакції:

Порушення когнітивної функції:

Порушення емоційного реагування:

Дезорганізація

Порушення адаптації до оточуючого світу

Деморалізація

«Людина у надзвичайних обставинах інколи схожа на пасажира, що впав за борт у бурхливий океан, – якщо його жаліти і плакати над ним, це не полегшить його стан, а лише підсилить почуття безпорадності та страху"

Цей протокол надання першої психологічної допомоги передбачає виконання певного алгоритму й містить чотири основні чіткі етапи. Послідовність виконання етапів 2,3,4 може змінюватись в залежності від обставин.

Протокол надання першої психологічної допомоги МААСЕ:

1. Контакт

Установіть контакт з людиною, підійдіть до потерпілого/потерпілої таким чином, щоб потрапити в його/її поле зору. Підлаштуйтесь до людини: якщо людина сидить, то сядьте поруч, якщо занервовано ходить, почніть ходити разом з нею в тому ж темпі.

Представтеся, хто ви, яка ваша роль, і скажіть: «Я з тобою, я поруч». Якщо людина, якій ви надаєте допомогу, вам знайома, звіть її на ім’я. Мова має бути чітка, директивна, речення мають бути короткими – це полегшить сприйняття вашої мови потерпілим/потерпілою.

Якщо людина не реагує, скажіть: «Зараз я візьму вас за руку/руки і потисну її/їх» (ваш потиск), потім: «Стисніть мені руки у відповідь». Якщо немає реакції, повторюйте це кілька разів, поки людина не потисне вам руку у відповідь або не відніме її. Якщо людина сидить, допоможіть їй підвестися. Якщо стоїть, заохочуйте діяльність (будь-які ефективні дії).

2. Питання, що потребують роздумів або вибору

Ставте питання, що потребують включення мислення чи пам’яті, але не потребують надто розгорнутих відповідей: «Скільки тобі років?», «Скільки часу ти знаходишся тут?», «Скільки людей було в машині в момент аварії?, «Хто викликав допомогу?», «Хто прибув першим?» Інколи доречно ставити питання, які потребують вибору: «Ти хочеш пройтись чи посидіти?», «Ти будеш звичайну воду чи з газом?», «Ти будеш чай чи компот?» , «Кому ти хочеш зателефонувати/повідомити?», «Як волієш вчинити?»

Якщо людина реагує, одразу попросіть її зробити щось корисне в цій ситуації, наприклад, принести води іншим, знайти ковдру, указувати напрямок для карет швидкої допомоги тощо. Якщо в ситуації, що склалась, важко знайти корисну справу для потерпілого\потерпілої, то дайте вказівку робити навіть щось безкорисне (записати номери сусідніх будинків, перетягнути речі з пункту А в пункт Б) – головне задіяти людину!

4. Відновлення хронологічної послідовності

Розкажіть людині, що саме сталося і в якій послідовності: «Ви з друзями їхали в автобусі і водій втратив керування. Автобус перекинувся. Потім вам надали першу медичну допомогу. Приїхала поліція, карети швидкої допомоги». Теперішнє: «Ти і ще один хлопець у свідомості. Двоє непритомні, але зараз отримують допомогу медиків. Ще одного вже відвезли до лікарні». На запитання «Чи живі вони?» відповідаємо правду. Важливо підкреслити, що загрозлива подія завершилася й небезпека вже минула, якщо це дійсно так. Що станеться далі, інформування: «Зараз тебе розпитають поліцейські. Потім ми з тобою вирішимо, як тобі повернутися додому».