Туга і час: як змінюється горе з плином днів

Горювання — це природна й глибоко особиста реакція на втрату. Кожен переживає його по-своєму: через сльози, мовчання або внутрішній біль. Цей стан може здаватися безкінечним, але він є частиною зцілення. Прийняття горя — перший крок до того, щоб навчитися жити далі, з пам’яттю, з любов’ю і з повагою до свого болю.

Платформа Resilience.help та психологиня Тетяна Ширяєва розповідають про етапи, які проживає людина, зіштовхнувшись із втратою. Матеріал підготовлено у відповідь на запит із форми Запитай. Дізнайся. Дій.

Горювання – складний та індивідуальний, але важливий процес. Застрягання на одному із етапів затягує горювання, і відповідно людина не може повністю прожити втрату та повернутися до повноцінного життя.

Етапи проживання горя

Шок і заперечення

На цьому етапі людина не може повірити в те, що сталося. У неї може виникнути відчуття нереальності, емоційне оніміння. А заперечення може виражатися у думках, що це помилка або що все повернеться назад.

Що можна робити на цьому етапі, аби допомогти собі його прожити?

Варто дати собі час усвідомити втрату, не змушувати себе «триматися». Інколи це забирає багато часу. Водночас не варто ігнорувати власні емоції, навіть якщо вони здаються суперечливими (наприклад, відчувати розпач та жаль, любов та злість).

Потрібно подбати про власні базові потреби: сон, їжу, гігієну, щоб підтримувати фізичний стан. І якщо можливо – перебувати поруч з близькими та рідними людьми.

Гнів

На цьому етапі виникає відчуття роздратування, образи на себе чи інших, на обставини і навіть на самого померлого. Людина може відчувати, що ситуація, яка склалася – несправедлива.

Утім, гнів – це частина горювання, яка свідчить про поступове прийняття реальності.

Що робити?

Торг (переговори)

Нерідко на цьому етапі людині буде хотітися «домовитися» з долею чи вищими силами, шукає способи повернути померлого чи померлу.

Крім того, можуть виникати думки «А що якби я зробив чи зробила інакше?», «Якби тільки ми встигли поговорити…».

Що робити?

Усвідомити, що «А що якби?» – це природна реакція психіки, але минуле змінити неможливо і варіанти відповіді – лише наші домисли та фантазії, бо ми не знаємо, як могло бути.

Замість звинувати себе спробуйте скерувати увагу на майбутнє: «Що я можу зробити зараз, щоб вшанувати пам’ять цієї людини?».

Спробуйте записати свої думки та переживання – це допомагає побачити їх збоку і не «залипнути».

Депресія (глибокий смуток)

У цей час людина починає усвідомлювати невідворотність втрати. Вона може відчувати сильний сум, порожнечу, не розуміти сенсу життя, а отже, стати байдужою до світу.

Утім, це важливий етап горювання, бо він дозволяє прожити біль та адаптуватися до змін.

Що робити?

Прийняття

Людина починає адаптуватися до життя без померлого. Втрата більше не сприймається як нестерпний біль, а як частина власної історії. Крім того, з’являється здатність згадувати без гострого болю, повертається інтерес до майбутнього.

Що робити?

Шукати способи зберегти пам’ять про померлого: вести щоденник спогадів, створити щось у його честь, допомагати іншим у його ім’я.Починати знову будувати плани на майбутнє, навіть якщо спочатку це дається важко.Приймати, що смуток може час від часу повертатися, але він не означає повернення до початку горювання.

Горювання не має фіксованих термінів, і кожен проживає його по-різному. Головне — дозволити собі відчувати, не стримувати емоції та не змушувати себе «швидше відпустити».

Якщо горе стає нестерпним і заважає жити (триває дуже довго, супроводжується важкою депресією, самозвинуваченням або бажанням піти з життя), варто звернутися до психолога чи психотерапевта.