Як зробити, щоб дитина мене почула: дієві техніки для батьків
Часто батькам здається, що дитина їх не чує. Буває, що навіть після п’яти повторень дитина може ігнорувати вимоги батьків, а починає слухати лише тоді, коли до неї підвищують голос чи навіть кричать.
Що робити, аби не зриватися на дітей? Які техніки можуть допомогти донести власну думку і не травмувати дитину?
Матеріал підготовлено у відповідь на запит із форми зворотного зв’язку. Поставити запитання можна за посиланням.
Поставити запитання можна за посиланням.Правило двох повторень
Батькам варто скористатися алгоритмом двох повторень, щоб транслювати свої вимоги.
Він передбачає, що:
-
вимогу слід висловлювати виразно та спокійно;
-
вона має бути сформульована чітко та коротко;
-
у момент звернення до дитини відстань між дорослим та малюком має бути приблизно 50-70 см. Більша ж відстань сприймається підсвідомо як сигнал, що «зі мною говорить сторонній», а менша може порушувати особистий простір дитини;
-
у разі потреби повторення вимоги, варто підійти до дитини, присісти навпочіпки (щоби бути з нею «на рівних» — за таких умов тіло дорослого, велике й сильне, малеча не сприйматиме як загрозу), подивитися їй у вічі, доторкнутися до неї та спокійно повторити сказане раніше. Так, цієї миті батьки входять у зону особистого простору дитини. Тому обов’язковою вимогою до батьків є подивитися у вічі дитині спокійно, доброзичливо, у жодному разі не вдаватися до загрозливих інтонацій;
-
а потім рухом м’яко спрямувати тіло дитини до виконання сказаного, дати їй взірець того, як саме тіло виконує запропоновану дію. Такий тілесний досвід, підкріплений виразною словесною інструкцією, фіксує на собі увагу малюка – і він чує слова батьків.
Як працювати з опором?
Уникнути не конструктивного опору дитини допоможуть чітко встановлені батьками правила, що дитині можна, а чого – ні. Ці правила батькам найліпше визначати спільно. За потреби, обговорити їх на разовій консультації в дитячого психолога.
Дотримання цих правил є обов'язковим як для дітей, так і для батьків. Тому варто утриматися від критики, коли малюк випадково переверне горнятко з компотом на стіл, адже дитина не зробила це навмисно, вона просто ще не освоїла вміння поводитися з посудом і рідинами.
Така ситуація не несе серйозних наслідків, якщо порівнювати з тією шкодою, яку може завдати дитині ярлик «криворукий невдаха». Через такий ярлик малюк може відмовитися від спроб вчитися робити щось самостійно.
Коли дитина намагається розширити свої кордони, важливо дозволити їй це робити – за умови, що ці зміни не створюють загрози для її безпеки або безпеки оточення. Якщо батьки вважають, що це відбувається занадто рано, не слід засуджувати дитину за її спроби.
Варто:
-
виявити розуміння і підтримку почуттів дитини, які мотивують її до протесту;
-
чітко і однозначно пояснити свої вимоги щодо її поведінки.
«Я-» і «Ти- повідомлення»
У будь-якому міжособистісному спілкуванні форма «Ти-повідомлення» сприймається як обвинувачення та критика. Вона спонукає до опору щодо самого змісту слів: дитина захищається та далі не чує звернені до неї слова.
Форма «Ти- повідомлення» може включати такі вирази: «Ти дуже гучно граєшся іграшками, грюкотиш тарілками, в мене через тебе болить голова».
Натомість форма «Я-повідомлення» звучала би вже так: «У мене болить голова, чи міг би ти трішки тихіше гратися, будь ласка? Бо мені гучні звуки зараз неприємні».
Форма «Я-повідомлення» змінює інтонаційне поле спілкування: замість обвинувачення, воно стає безоцінним і безпечним для сприйняття. І в такому безпечному полі дитина сприймає зміст звернених до неї слів.
Аби процес засвоєння техніки «Я-повідомлення» минув легше, щонайперше необхідно:
-
батькам самим для себе ввести правило — полічити до десяти, перш ніж сказати дитині про якийсь її неуспіх, промах і недосконалість;
-
звернення до дитини починати із займенника «Я»;
-
поки вигадуєте безоцінну інструкцію щодо подальших дій дитини, критику варто замінити словами: «Я вважаю...»;
-
спробувати переформулювати своє невдоволення в нейтральне повідомлення про те, «як, із вашого погляду, краще»:
Я... вважаю... було би краще... ще раз перечитати умову задачі; Я... вважаю... важливо... встигнути на пошту, поки там іще немає черги; Я... вважаю... якщо погодишся помити посуд — це насправді стане для мене чудовою допомогою...
З часом паузи будуть зменшуватися, форма «Я-повідомлення» стане зрозумілішою і природнішою, а спілкування з дитиною відбуватиметься більш спокійно та без конфліктів.
Якщо дитина впирається?
Упертість дитини не є ознакою поганого характеру, а радше проявом її страху перед змінами в звичному ритмі життя.
Батькам необхідно зберігати віру, не відмовлятися від бажання змінити ситуацію на краще й продовжувати впроваджувати методи спокійного, уважного та послідовного супроводу дитини в процесі її дорослішання. У складні моменти розчарувань і сподівань на краще важливим допоміжним чинником стане відкритий вираз своїх емоцій.
Щирість батьків у вираженні своїх почуттів допомагає дитині краще розуміти свій внутрішній світ.
Коли батьки відкрито говорять про свої почуття, вони демонструють дитині здоровий спосіб взаємодії з власними емоціями. Це допомагає їй прийняти свою людську природу та знайти гармонію з собою.
Як навчити дитину слухати?
Щоб навчити дитину виконувати завдання завершено та цілеспрямовано, необхідно:
-
розділити завдання на маленькі частини;
-
виконувати ці частини разом з дитиною;
-
давати ясні та лаконічні інструкції щодо кожного етапу виконання;
-
заохочувати дитину похвалою;
-
дякувати за виконану роботу;
-
переходити до наступної частини лише після того, як дитина впевнено опанує попередню;
-
не поспішати і давати дитині можливість засвоювати матеріал у зручному для неї темпі.
Сприяє досягненню цілей:
Вирішувати проблеми
Відновити доступ до ресурсів
Відновитися після стресу та травм
Впоратися з щоденним стресом
Впоратися зі страхами та тривогою
Дізнатись більше про психологічний добробут
Зміцнити стосунки
Зупинити нав’язливі думки
Навчитись звертатись за підтримкою
Налагодити турботу про психічне здоровʼя
Джерело
Вік користувача
12+
16+
18+
3+
6+
Тип ресурсу
Користувачі
Батьки
Вихователь чи вчитель
