Невизначена втрата: що варто знати, аби підтримати колег, близьких чи друзів

20.02.2025

Люди, які зіштовхуються із невизначеною втратою, часто переживають амбівалентність почуттів, кажуть психологині Юлія Стадницька та Олена Муха. Від почуттів надії, що рідна людина от-от знайдеться до почуття безнадії, емоційного болю.

«Людина, що переживає невизначену втрату, може зіштовхуватися із безліччю емоцій, які пов’язані із провиною, страхом. Рідна людина присутня у свідомості 24\7. Вона сниться, про рідну людину думається, подекуди навіть більше ніж тоді, коли вона була поряд», – каже Олена Муха.

Вона підкреслює, що у такому стані людина перебуватиме доти, доки не буде якоїсь визначеності, не надійде інформація про людину, яка зникла. На жаль, зцілити невизначену втрату – неможливо, втім, можна навчитися регулювати свій стан.

Платформа Resilience.help розповідає що таке невизначена втрата, з чим зіштовхуються люди, які її переживають та що важливо пам’ятати про взаємодію із людиною, яка зіштовхнулася із невизначеною втратою.

Як взаємодіяти з людиною, що переживає невизначену втрату

«У взаємодії з людьми, які переживають невизначену втрату, так виглядає, є дві крайнощі. Одна – коли люди не знають, що робити, ізолюються, не підходять… Тоді людина відчуває, що ніби сама у цьому стані. Вона і так занурена у внутрішні переживання, а ще й зіштовхується із відстороненням, а це завдає додаткового болю. Є й інша крайність – коли люди стають надмірно обережними», – каже Олена Муха.

Психологиня підкреслює, що запитання «Ну що там?», «Ну як там?» ранять саме тому, що людина не має на них відповіді. І щоразу, коли людина отримує таке запитання, то зіштовхується із невідомістю.

«Тому важливо розуміти, що треба бути чутливими і обережними. Дати людині зрозуміти, що вона не сама, дати відчуття підтримки, але й вірити у спроможність людини впоратися самостійно, і допомагати лише там, де людина справді потребує підтримки», – пояснює фахівчиня.

Коли людина тільки дізнається про невизначену втрату, то переживає шоковий, стресовий стан, додає психологиня. Вона може не пам’ятати, що сказали, потребувати допомоги, потребувати, щоб з нею пішли у справах, каже Олена Муха. Важливо повідомити людині, що близькі та друзі поруч, утім, не нав’язуючись.

У такій ситуації головна потреба людини – знайти інформацію. Тож люди, які зараз зберігають критичність мислення, можуть пошукати посилання на групи підтримки та інформацію про допомогу для родин зниклих безвісти.

«На Львівщині, Рівенщині, у Дніпрі або Чернігівщині діють спільноти «Жити чекаючи», куди можна звернутися і отримати підтримку людей, які пройшли шлях подання документів на пошуки, спілкування із різними дотичними до цього службами. Відповідно той, хто опинився у такій ситуації, знатиме, що він не сам», – пояснює Олена Муха.

Якщо людина не в стані дати лад побутовим та робочим справам, то колеги можуть запропонувати допомогу та підтримку. Втім, комусь простіше впоратися зі своїми обов’язками самостійно.

Групи підтримки для людей, які переживають невизначену травму

Групи підтримки «Жити чекаючи» працюють за принципом «рівний – рівному». Цю групу проводить не фахівець чи фахівчиня із психічного здоров’я, а люди із родин зниклих безвісти і можуть скеровувати такі спільноти.

«Це не психотерапевтична група, це група, де можна розмістити свої переживання у колі людей, які переживають такий же досвід. Коли є люди, з якими можна обговорити проблему, то може стати легше. Фактично ми маємо таку ситуацію, коли людина втрачає когось рідного, але знаходить свою психологічну сім’ю, де можна почуватися почутим, де людина не почувається ізольованою», – пояснює Олена Муха.

Якщо у широкому колі спілкування, у соціумі люди подекуди не мають такого досвіду і не можуть його зрозуміти, то у цьому маленькому колі завжди є ті, хто підтримає, допоможе, зрозуміє, додає психологиня.

Коли людина переживає втрату, то є певні ритуали і візуальні знаки, які дозволяють це показати, підкреслюють фахівчині. Наприклад, люди у скорботі носять чорний одяг – тож ті, хто навколо, можуть зрозуміти без слів і діяти відповідно. Коли ж людина переживає невизначену втрату – середовище може уникати її, боячись контакту із важким досвідом, про який неможливо думати, говорити і складно підтримати.

«Постійно є оцей момент: а що мені робити? А як поводитися? Немає якогось ритуалу, і не зрозуміло яким він мав би бути. Що робити людині, яка переживає невизначену втрату? Чи можна радіти?», – розмірковує Олена Муха.

За словами психологині, фасилітатори «Жити чекаючи» роблять багато психосоціальних заходів: ходять з родинами до театрів, їздять на екскурсії, інші культурні події.

Коли ті, хто переживає невизначену втрату, відвідують такі події разом, то це, по-перше, дає внутрішній дозвіл людині. А по-друге, захищає від осуду, адже у спільноті люди проживають схожий досвід.

Ілюстративне фото

«Суть полягає не в тому, щоб з людиною щось робили у таких групах. Це не спеціалізована допомога, коли людина доєднується і з нею працюють. Насправді в основі такої підтримки звичайна людяність. Мовляв, я вже пройшла такий шлях, знаю куди телефонувати, що робити. Я можу підказати. Друге – я знаю, як це бути самій, давай розділимо цю самотність, сходимо кудись разом», – каже Юлія Стадницька.

Утім, необов’язково приєднуватися до вже створених груп взаємопідтримки. Варто об’єднуватися у невеликі спільноти й самостійно, радять психологині. А ще нагадують, що не кожна людина може бути готовою до близького контакту. Для деяких людей може бути достатньо підтримки родини чи близького кола. А є ті, хто потребує більше зв’язків із іншими.

У групах підтримки немає такого, що «лише мені допомагають», додають фахівчині. Кожен і кожна може включатися у підтримку членів спільноти, і допомагаючи іншим, людина допомагає стабілізуватися собі.