Війна та прив’язаність: як підтримати дитину у кризі
25.02.2025
Звертаючись до терміну «прив’язаність», ми маємо на увазі глибокий емоційний зв’язок між людьми, який забезпечує відчуття безпеки, довіри та підтримки. Він відіграє ключову роль у психологічному розвитку людини, впливає на її стосунки з іншими, поведінку та емоційний стан упродовж усього життя.
Платформа Resilience.help та психологиня Тетяна Ширяєва розповідають про те, що таке прив’язаність та як на неї впливає війна.
Що таке прив’язаність?
Прив’язаність починає формуватися ще в ранньому дитинстві. Немовлята відчуваютьпотребу в близькості із матір’ю і батьком, і це стає запорукою їх виживання. Немовля не здатне забезпечити свою життєдіяльність на ранніх періодах життя. Якщо дорослі задовольняють дитячі потреби у турботі, контакті та емоційному теплі, то малюки розвивають безпечну прив’язаність, яка сприяє здоровим соціальним та емоційним відносинам у майбутньому, каже Тетяна Ширяєва.
У 1950-х роках британський психолог Джон Боулбі розробив теорію прив’язаності, пояснює Тетяна Ширяєва.
«За цією теорією стосунки із важливим дорослим у дитинстві формують основу для всіх майбутніх зв’язків людини у її житті. Дослідження Боулбі показали, що діти, які мали стабільний та емоційно доступний контакт із батьками, виростали більш впевненими у собі, емоційно стабільними та здатними до здорових стосунків у дорослому віці людьми», – додає психологиня.
Тож дослідники виділили такі основні типи прив’язаності:
-
безпечна прив’язаність – людина довіряє іншим, легко формує емоційні зв’язки, відчуває себе комфортно у близькості;
-
тривожна (амбівалентна) прив’язаність – характеризується страхом втрати, надмірною емоційною залежністю та потребою в постійному підтвердженні любові;
-
уникаюча прив’язаність – людина уникає близьких зв’язків, боїться довіри, може бути емоційно відстороненою;
-
дезорганізована (дезорієнтована) прив’язаність – змішання тривожного та уникаючого стилів, часто з’являється у людей, які пережили травматичні події в дитинстві.
Чи може прив’язаність змінитися?
Війна – це одне з найглибших потрясінь. З поміж усього іншого, війна впливає на людські зв’язки руйнуючи чи зміцнюючи їх, каже Тетяна Ширяєва.
«Це таке собі випробування прив’язаності між людьми, для якого треба або згуртуватися у боротьбі, або переживати болючий розрив цінних та дорогих зв’язків. У таких екстремальних умовах людська психіка працює за принципом виживання. А це, своєю чергою, впливає на емоційні стосунки», – каже Тетяна Ширяєва.
З одного боку, війна стає очевидним руйнівником прив’язаності, бо розлучає сім’ї, знищує домівки, позбавляє людей звичних соціальних контактів, додає психологиня. За її словами, масштабні втрати змушують людей адаптуватися до нової реальності, в якій не завжди є місце для емоційної близькості, бо є величезна потреба вижити.
Війна залишає глибокі психологічні шрами, які впливають на здатність людей довіряти, любити та будувати довготривалі стосунки, додає психологиня. З іншого боку, війна може стати каталізатором прив’язаності. В екстремальних умовах люди шукають підтримку і створюють нові міцні зв’язки, підкреслює Тетяна.
Бойове братерство серед військових є яскравим прикладом того, як спільна боротьба зміцнює відчуття довіри та взаємопідтримки. Загалом, усі так переживають кризову чи травматичну подію. Складно вижити в умовах війни, не об’єднавшись для виживання, взаємодопомоги та захисту. Нові тісні зв’язки можуть виникати навіть у тимчасових умовах – серед волонтерів, у таборах біженців або просто між незнайомцями, які стають опорою одне для одного, каже психологиня.
Війна та дитяча прив’язаність
Війна глибоко впливає на психологічний стан дітей, зокрема на їхню прив’язаність до батьків та близьких, підкреслює Тетяна Ширяєва.
«Втрата звичних зв’язків, розлука з родиною, переміщення або перебування в умовах небезпеки можуть кардинально змінити емоційний світ дитини. У цей період формується або змінюється стиль прив’язаності, що має довготривалі наслідки для розвитку людини», – каже фахівчиня.
За словами психологині, у дослідженні Боулбі, проведеному під час Другої світової війни, евакуйованих дітей у Великій Британії на тривалий час розлучили з батьками. Науковиць помітив, що у них часто розвивалася емоційна нестабільність, труднощі у побудові довірливих стосунків, депресивні симптоми та навіть поведінкові розлади. Висновки Боулбі стали ключовими для сучасного розуміння прив’язаності.
«Діти особливо вразливі до травматичних подій, пов’язаних з війною. Коли вони розлучаються з батьками, це може спричинити глибоке відчуття тривоги, страху та емоційної нестабільності», – підкреслює Тетяна Ширяєва.
Діти можуть реагувати по-різному, додає психологиня. Деякі стають тривожними та шукають постійного контакту, інші – закриваються від світу, уникаючи емоційної близькості.
Чи можуть тимчасові або нові прив’язаності у житті дітей компенсувати відсутність втрачених відносин?
Коли діти залишаються без батьківського захисту, тимчасові або нові прив’язаності є надзвичайно важливими.
Це можуть бути відносини із:
-
опікунами (бабусями, дідусями, родичами) – родичі є стабільними дорослими і забезпечують емоційну підтримку;
-
волонтерами та вихователями – допомагають дітям у таборах біженців, дитячих будинках та кризових центрах, створюючи відчуття безпеки;
-
військовими – для деяких дітей, особливо в зонах бойових дій, військові можуть стати символами захисту та турботи, замінюючи втрачений авторитет батька чи матері.
Дослідження показують, що діти, які навіть у кризових умовах знаходять нові стабільні прив’язаності, мають вищі шанси адаптуватися до травматичних подій, підкресляє психологиня.
