Конфлікти всередині класу: як вчитель чи шкільний психолог може допомогти порозумітися

08.10.2024

Конфлікти між школярами є природною частиною їхнього розвитку та соціалізації. Однак не завжди діти мають достатньо досвіду та навичок для самостійного розв’язання таких ситуацій.

Які особливості конфліктів між учнями, роль дорослих у дитячих суперечках, що таке медіація, як навчити дітей самостійно вирішувати спори та створити безпечний простір для діалогу і взаєморозуміння.

Про це для платформи Resilience.help розповіла психологиня Тетяна Обоянська, яка працює у арт-терапевтичному, когнітивно-поведінковому напрямі за програмами «Управління проблемами +», «Діти та війна. Техніки зцілення», «Когнітивно-процесуальна терапія», є тренером-супервізором.

Що таке конфлікт та які його особливості серед дітей?

Конфлікт – це відсутність згоди між двома або більше сторонами. Термін «конфлікт» походить від латинського «conflictus» і означає «зіткнення» – зіткнення інтересів, цілей, способів, цінностей.

Але водночас, конфлікт має й позитивні аспекти, каже Тетяна Обоянська. Це показник розвитку, адже без конфліктів немає руху вперед, як людини, так і суспільства.

Крім того, конфлікт – це завдання, для вирішення якого дитина має змінитися, навчитись чомусь новому.

Основним конфліктогенним фактором, який визначає особливості конфліктів між школярами є їхній вік та індивідуально-психологічні особливості, зокрема підвищена агресивність.

«Впливає на конфлікти також характер навчально-виховного процесу, його організація в конкретному загальноосвітньому закладі, а також сімейний устрій і соціально-економічна ситуація в родині. Так, згідно з дослідженням, яке було проведене з метою діагностики рівня агресивності під час конфліктів учнів, з’ясувалося, що діти з благонадійних та неблагонадійних сімей по-різному поводять себе у конфліктних ситуаціях», – зазначає психологиня.

У 66% випадків діти з благополучних родин мають «відчуття провини», для них характерне хибне переконання в тому, що вони в усьому винні, що діють несправедливо стосовно інших, вони часто вважають себе поганими людьми. У 53% досліджуваних були прояви «образи», такі діти можуть мати відчуття заздрості та негативізму до опонентів, незадоволеність своїм оточенням. 46% школярів застосовували «непряму агресію»: жарти, плітки, крики, тупання ногами. 40% – мали «роздратування», яке проявлялося у різкості та грубості.

Тим часом, результати дослідження з дітьми із неблагополучиних сімей виявилися дещо іншими. Під час конфліктів у 56% з них переважала «підозрілість», в таких учнів відсутня довіра до людей, вони впевнені, що світ налаштований проти них, їм властиве обережне ставлення до свого оточення та переконання, що інші можуть їм зашкодити.

У 33% досліджуваних спостерігалася «фізична агресія», тобто схильність до завдання болю та насильства. 40% респондентів користувалися у своїй стратегії поведінки «вербальною агресією», що передбачає використання непристойних слів та образ. У 33% випадків в підлітків був присутній «негативізм», що передбачає зростальну активність дій проти встановлених вимог або правил.

«Отже, діти з благополучних сімей більш конструктивно поводяться під час конфліктних ситуацій, аніж діти з неблагополучних. Це впливає на ступінь ефективності вирішення будь-яких конфліктних ситуацій. Дітям з неблагополучних сімей властива самостійність у розв'язанні ситуацій. І важливий напрям роботи з дітьми може бути у формуванні конструктивних навичок поведінки в конфліктах», – каже Тетяна Обоянська.

Яка роль дорослого у дитячих конфліктах?

Розв'язання дитячих суперечок – це процес, який вимагає від дорослих уваги, терпіння та вміння ефективно спілкуватися з дітьми, каже Тетяна Обоянська. Важливо зрозуміти, що кожна конфліктна ситуація між дітьми – унікальна, тому не існує універсальних порад та стратегій, які б підходили для всіх випадків.

Проте існують загальні принципи та підходи, що можуть допомагати дорослим зробити процес залагодження конфліктів більш ефективними та збалансованими.

Впоратися з дитячими конфліктами та суперечками можна за допомогою встановлення чітких правил та обмежень. Батькам з раннього віку необхідно навчати дитину доречній комунікації та співробітництву, постійно пояснювати, як поводитися в сім’ї, в класі, в суспільстві, а як – ні. Тут має значення вміння дитини усвідомлювати й відстоювати власні кордони, а також поважати кордони інших.

Вчителям же важливо створити атмосферу взаєморозуміння і поваги, де кожна думка та почуття учня матимуть значення. Клас повинен стати місцем, де дорослі не принижують, а дають можливість проявляти дитині свої почуття й емоції (звісно, в соціально прийнятний спосіб). Лише тоді можна зберегти гармонію в колективі та сприяти позитивному розвитку дитини, говорить психологиня.

Як дорослим створити сприятливе середовище для дітей?

Розвиток навичок ефективного спілкування

Варто пояснювати дітям, як правильно звертатися одне до одного, як проявляти повагу. Без навичок ефективного спілкування дитина не зможе зрозуміти, як чинити в тих чи тих ситуаціях, а, отже – частіше ставатиме учасником конфліктів.

Важливо навчити дитину слухати. Часто конфлікти виникають, бо діти не можуть почути одне одного, саме тому вони починають підвищувати голос, кричати або намагаються довести свою думку більш радикальними способами. Тож необхідно навчити дитину словесно виражати свої емоції та почуття, а також розвивати у неї вміння слухати інших.

Зміцнення взаємовідносини між дітьми та дорослими

Дитина має розуміти, що поруч є дорослий, до якого можна звернутися по допомогу в разі конфліктних ситуацій, підкреслює Тетяна Обоянська. У класі це може бути вчитель, який скаже: «Стоп, ми зараз не сваримося і не б’ємося. Якщо ви не можете владнати якусь ситуацію, підійдіть до мене, і я допоможу вам». Ця порада стосується школярів молодшого віку, у яких ще не повністю сформовані навички ефективного спілкування.

«Часто дорослі не хочуть втручатися, говорячи: «Самі розбирайтеся. Не чіпайте мене. Я не хочу в це лізти». Але діти інколи не можуть самотужки владнати суперечку. І дитина, яка перебуває в позиції жертви, відчуватиме себе незахищеною. Тож завдання дорослого припинити насилля, якщо воно присутнє, а також нагадати учням про правила, культуру спілкування, а також засоби, які допоможуть подолати конфлікт, дійти компромісу та почути одне одного», – зазначає психологиня.

Розвиток навичок саморегуляції та розв'язання проблем

Дорослим треба розвивати навички саморегуляції у дітей. Варто пояснювати, як можна самостійно впоратися зі своїми емоціями.

Навички розв'язання проблем містять в собі також активне слухання: коли дитина чує іншу сторону, а потім висловлює свою думку. Таким чином значна частина суперечок між дітьми буде просто нівельована.

Важливо також навчити дитину вирішувати конфлікти за допомогою компромісів – тобто знаходити спільне рішення, яке б задовольняло інтереси всіх сторін.

«Пояснюйте дитині, що у разі конфліктних ситуацій не варто бити та ображати свого опонента, а треба разом подумати, як вийти з цієї ситуації. Таким чином ми стимулюємо дитину відстоювати свої права та інтереси, але враховувати бажання інших. Наприклад: «Я дуже хочу оцю ручку, яка є в тебе, але я не можу її забрати. Давай ми по черзі нею скористаємося», – розповідає психологиня.

Хто такий медіатор та яка його мета у процесі вирішення суперечок між дітьми?

Ще одним способом, який може допомогти знайти порозуміння, може стати медіація. Медіація – це процедура врегулювання конфлікту шляхом переговорів сторін цього спору за допомогою одного або кількох нейтральних неупереджених посередників, тобто медіаторів

Залагодження конфлікту має два етапи – врегулювання та вирішення. Врегулювати конфлікт – означає спинити його розвиток і знайти тимчасове рішення. Це коли дорослий каже: «Стоп! Розійшлися по сторонах! Більше не б’ємося!» При цьому внутрішні причини конфлікту між дітьми зберігаються, і він може спалахнути знову.

Тим часом вирішити конфлікт – це перейти до інших засобів спілкування та повністю подолати основне протиріччя між сторонами. І саме вирішення конфліктів є основною метою медіації.

Медіатор – це спеціально підготовлений нейтральний та незалежний посередник. Він не є арбітром або суддею, він не приймає рішення, як діяти чи що робити, він не осуджує і не оцінює дії сторін. Він створює та підтримує середовище, в якому учасники конфлікту можуть почути один одного, висловити свої думки та почуття з приводу ситуації, знайти та обговорити дії, що призведуть до вирішення суперечки.

Роль медіатора у процедурі вирішення конфлікту:

Медіатором може стати і шкільний психолог, і вчитель, який буде освоювати навички медіації та відповідати за цей процес у навчальному закладі.

Медіатором не може бути людина, яку призначив директор, каже психологиня. Ця людина повинна взятися за роботу виключно на добровільних засадах, пройти навчання, виконувати свої обов’язки згідно зі всіма правилами, спеціальною документацією та протоколами.

Медіація стосується, скоріше, учнів середньої та старшої школи. Адже молодші школярі ще не в змозі прийняти чіткі правила, що диктує медіація. Вони не мають необхідного ступеня сформованості критичного мислення й не можуть ефективно побудувати причинно-наслідкові зв'язки. У цьому випадку авторитетну роль у вирішенні конфліктів відіграє дорослий, який, так би мовити, «знає краще». Однак, при правильно побудованій системі вирішення конфліктів та розвинутому емоційному інтелекті, діти, починаючи з молодшої ланки школи, можуть вирішувати суперечки і за допомогою медіації.

Завжди краще спочатку спробувати розібратися в ситуації, вислухати безоцінково і неупереджено обидві сторони. У більшості випадків правда перебуває десь посередині. Приймати безапеляційно сторону однієї чи іншої сторони не варто, а також треба бути обережними з поспішними висновками, підсумовує Тетяна Обоянська