Втрата дому: як допомогти дитині впоратися

14.01.2025

Один із трагічних наслідків війни, з яким зіштовхнулися мільйони українців – втрата дому. Це докорінно змінює життя не лише дорослих, а й дітей.

Платформа Resilience.help разом із психологинею Марією Жолтиковою розповідає, як допомогти дитині впоратися із втратою, що робити, коли дитина постійно питає про дім та чого не варто робити.

Що таке втрата дому з психологічної точки зору?

Кожна дитина чи підліток по-різному переживає втрату дому, переїзд в іншу країну чи область, руйнацію помешканння під час обстрілів.

Втрата дому – це не лише про дерево, цеглу чи будівельні матеріали. Це про відчуття безпеки, спогади, життя, особистого простору, друзів чи рідних.

Почуття втрати – це глибоке та сильне страждання, викликане різноманітними стресоутворюючими факторами. Воно може проявлятись через гостру реакцію й сильні емоційні стани:

Гостра реакція на втрату ділить життя на «до» і «після» та суттєво впливає його на якість. І дитині, і дорослим потрібен безпечний простір та час для проживання цих почуттів.

Діти та підлітки, як і дорослі можуть відчувати біль, пустоту, злість, апатію, смуток чи байдужість.

Усе залежить від цінностей і досвіду, значимості самого «дому». Бо якщо «дім» асоціюється з небезпекою, страхом, то його втрата не сприймається болісно, а навпаки із полегшенням (асоціація має негативне забарвлення).

Які емоції дитина може переживати і як їй допомогти впоратися з ними?

Втрата має різні відтінки почуттів. Однією із реакцій на втрату може бути горе. Психологиня Елізабет Кюблер-Росс, визначає 5 стадій горя:

Заперечення

Дитина може відмовитися вірити, що це відбувається саме з нею і сподіватися, що цей страшний сон, який коли-небудь закінчиться. Не прийняття дійсності, відчуття «завмирання», дитина може відмовлятися повірити в реальність втрати.

Торг або угода

Часто підлітки можуть ніби торгуватись «Як би я.., то», «Я буду добре вчитись, лише….», «Я буду завжди молитись, тільки все стало як було…». Подекуди у своїх молитвах підліток обіцяє Богу, що виправиться, зробить те чи те взамін на мир чи збереження життя або дому чи того, щоб все було, як раніше. Саме в цей період вони можуть почати багато займатися благодійністю, поспішають робити добрі справи.

Гнів

На цьому етапі прийняття неминучого дитину може мучити пекуча образа, жалість до себе. Деякі просто впадають у лють і постійно питають: «Чому я? Чому це сталося зі мною?».

Саме на цій стадії підліток може сваритися з усіма: батьками, родичами, вчителями, проявляти збудливість чи агресію. Підлітка може дратувати все – як сміються інші люди, як вони голосно розмовляють.

Депресія

На цій стадії прийняття неминучого підліток впадає у депресію. У нього опускаються руки, з’являється апатія і байдужість до всього. Підліток втрачає сенс життя. Байдужість до того, що оточує, до їжі, спілкування , може говорити такі фрази: «А який сенс жити?», не відчувати своїх бажань, потреб.

Прийняття

На останній стадії підліток упокорюється з неминучим, приймає його, розуміючи, що нічого вже змінити не можна і все, що можна було зробити, вже зроблено.

Варто зазначити, що не у всіх стадії протікають у такому порядку. Послідовність може змінюватися, а тривалість залежить від стійкості психіки, й подекуди може тривати від декількох тижнів до 1-2 років. Важливо розуміти, «правильного» способу проживання втрати не існує.

Якщо дитина не проявляє емоцій взагалі?

Кожна дитина має різні реакції на втрату. Хтось більше агресує, а хтось – проявляє ніби «байдужість», спокій до того, що відбувається. Хтось може одразу відреагувати на втрату, а хтось – проявитися через деякий час.

Діти можуть хотіти спати із своїми улюбленими іграшками чи створювати за допомогою ковдри когось із рідних (наприклад, «це мій тато, він буде спати зі мною»).

Може проявлятись депресивний стан, селфхарм. Тож важливо відслідковувати зміни і звертатись за консультацією до психолога, який при потребі може скерувати і за консультацією з дитячим психіатром.

З дітьми, яким складно говорити про втрату, можна ліпити з глини, тіста, малювати свої почуття, переживання. Але важливо розуміти, що якщо дитина поки не хоче говорити про свої почуття, то не варто розпитувати про це. Психіка дитини робить все найкраще, щоб відновити її психоемоційний стан.

А якщо дитина постійно питає про дім?

Важливо дозволяти дитині питати про дім і чути, яку ж потребу дитина хоче задовільнити при цьому. Коли, я на початку війни виїхала із донькою у Варшаву, через якийсь час, моя донька із сльозами запитала «Мама, а що так, як було вже не буде?» і так, не буде, буде по-іншому, я відповіла. Я сказала, що все те, що було залишиться в її серці назавжди і ніхто того не зможе забрати.

Можна разом переглядати фото, згадувати важливі моменти, також плакати чи злитись, запитувати про що найбільше дитина сумує. Можна спробувати у новому просторі щось продовжити робити, як це було на попередньому місці проживання (разом випікати кекси чи складати лего).

Є підлітки, яким не просто адаптуватися до змін, що повʼязані з втратою дому. І для них потрібен час (більше часу) для проживання втрати.

Якщо родина повернеться в Україну?

Буває так, що батьки ухвалюють рішення повертатись в Україну, щоб підліток міг «повернутись до життя». Також важливо розуміти, що бажання підлітка «повернути все як було», може бути. Але важливо розуміти, що так, як було вже не буде. І коли дитина повернеться в Україну, але не у свій дім, це може супроводжуватися горюванням, можливе розчарування, також можлива адаптація до «іншого життя».

Важливо проговорити і виписати основні переживання підлітка, його очікування від повернення в Україну. Наскільки очікування можуть бути здійсненими. І тут дорослим потрібно бути щирими, наскільки «хочу» підлітка відповідає «дійсності».

Важливо розуміти, що підліток не є відповідальним за рішення, ухвалені дорослими. А отже, не може об’єктивно оцінювати небезпеку.

Як підтримати дитину, що втратила дім?

Всі переживають горе по-різному, і це природно. Плакати, злитись, звинувачувати батьків у тому, що сталось, переживати безсилля , спілкуватись з друзями, мати порушений режим сну, більше часу бути пригніченим – усе це може робити дитина після переїзду!

Важливо дозволяти проходити це для зцілення чи відновлення цілісності. Основною підтримкою може бути просто дозвіл горювати. Намагайтеся підтримувати підлітка, говорити про своє горе, почуття.

Якщо у вашій сімʼї, були певні традиції, ритуали, то варто їх продовжувати з дітьми (спільний обід чи читання книг/настільні ігри, перегляд фільму). Спробуйте облаштувати новий простір. Можливо, із собою є певні речі, які можна розмістити: улюблена іграшка, фотоальбом, книга. Якщо хтось залишився жити в домі, то можна просити робити світлини чи показувати підлітку улюблені місця за допомогою відеодзвінка. Можна малювати, уявляти «своє безпечне місце». Це сприяє відчуттю безпеки. І за необхідності варто звертатись до психолога.

Не варто!

Знецінювати почуття підлітка «Нічого страшного не сталось», «У інших ще гірше».

Не дозволяти спілкуватись з друзями з дому онлайн. Мотивуючись тим, що підліток швидше проживе втрату, якщо обірве все, що стосується попереднього життя. Уникати розмов про втрату дому.

Порівнювати реакції підлітка з іншими, наприклад «Настя вже нормально живе життя, а ти ще хничеш про свою кімнату».

Пришвидшувати процес прийняття теперішньої дійсності, робити вигляд, що все добре, нічого не відбулось.

А якщо батьки самі не впоралися з втратою і важко переживають її?

Звісно, що втрата дому має вплив на психоемоційний стан і дорослих. Батьки, можуть переживати схожі почуття і на певний час, можуть перестати бути опорою для дітей.

Важливо, щоб у підлітка був хтось із дорослих, хто буде розділяти його почуття, підтримувати доки батьки перебувають в своїх процесах. Можна заручитися підтримкою хрещеної, тітки, дідуся чи психолога.

Батьки можуть говорити і про свої почуття, разом із підлітком шукати спільні емоційні дотики. Це допомагає відчувати підтримку чи увагу зараз.

І так, важливо батькам не завищувати очікування до себе, не критикувати себе, та не формувати відчуття провини, адже війна – це те, що ніхто із нас не обирав!